Туристичний похід — це напевно один з найцікавіших видів відпочинку. Адже під час такої мандрівки повністю поринаєш у світ чарівної природи. Організм набирається сил, а душа очищується від негативної енергетики.

В туристів зі стажем підготовка до походу перетворюється на справжній ритуал. Кожен має свої методи та секрети, які використовує для вдалої подорожі. Одним з таких важливих моментів підготовки є раціональне пакування рюкзака.

Спробуємо розглянути основні правила, що мають буди дотриманні при укладанні рюкзака для походу.

1. Насамперед, варто визначитись з кількістю речей, що Вам необхідні для конкретного походу (тобто таких, які відповідають цілям та специфіці трекінгу). Тут варто бути уважним, та не брати зайвих речей, що Вам абсолютно не знадобляться. Такі предмети, як: ігри, книжки, прикраси і т.п., залишайте вдома. Пам’ятайте, що все треба нести на своїх плечах;

2. Вже після того, як визначились з переліком речей, слід їх поділити по розмірам та за частотою користування. Слідкуйте за таким їх розміщенням, щоб ті котрі будете використовувати протягом дня (чашка, ніж, виделка), були у доступному місці. Ті ж речі, що будуть використовуватись на стоянці (спальник, намет, казанок), кладіть на дно рюкзака;

3. Важкі речі намагайтесь розміщувати рівномірно, як змога ближче до спини, але не в самому низу. Таким чином рюкзак не буде хилити Вас до землі;

4. Розміщуйте речі так, щоб в рюкзаку не лишалось пусток. Заповнити їх можна маленькими предметами. Завдяки цьому, під час ходьби не порушуватиметься баланс ваги. Варто попіклуватись, щоб у Вашу спину не впирались гострі та колючі предмети;

5. Багато хто вкладає в рюкзак великий поліетиленовий пакет, для того щоб під час дощу речі не промокли. Передусім, в такі пакети треба класти спальний мішок та одяг. Деякі моделі рюкзаків укомплектовані водонепроникною накидкою, тоді пакети необов’язкові. Щоправда, бувають такі погодні умови, коли накидка не допомагає;

6. Завершальним етапом при підготовці рюкзака для походу є його налаштування під свої фізичні дані. В сучасних моделях рюкзаків на спинці зображена розмірна таблиця, відповідно до неї потрібно вибрати свій розмір.

Взявши собі за правило зазначені рекомендації, Ваш рюкзак не дошкулятиме під час походу. Ви в повному порядку пройдете свій маршрут та сповнитесь новими позитивними емоціями.

м. Львів, вул. Остапа Нижанківського, 20. Тел.: +38 (097) 235-67-77

По-перше, атмосфера в ресторані просто чарівна. Він розташований у старовинному будинку зі стильним інтер'єром, що створює неперевершену атмосферу. Тут панує витончена елегантність, але в той же час, дуже затишно і зручно. Завдяки приємній музиці та приглушеному освітленню, ви починаєте відчувати себе як у казці.

Щодо їжі, "Валентино" безумовно вразив мене своєю кулінарною майстерністю. Меню ресторану багатогранне і різноманітне, пропонуючи страви із різних кухонь світу. Я замовив стейк, і це було просто величезною розкішшю для моїх смакових рецепторів. Він був приготований до самого ідеального ступеня прожарки і супроводжувався смачними гарнірами.

Обслуговування в "Валентино" заслуговує окремого визнання. Персонал був надзвичайно привітним, уважним і професійним. Вони завжди були на місці, щоб відповісти на питання і піклувалися про те, щоб усе було ідеально.

Не можу не згадати і про десерти - вони просто вау! Солодкий фінал моєї їжі був дійсно смачним і задовольнив всі мої солодкі апетити.

Загалом, відвідування ресторану "Валентино" було найкращим гастрономічним досвідом у Львові. Я рекомендую цей заклад усім, хто цінує вишукану кухню, атмосферу розкоші і високий рівень обслуговування. Це місце, куди хочеться повертатися знову і знову.

Переваги ресторану "Валентино":

• Атмосфера: Ресторан "Валентино" пропонує чарівну і розкішну атмосферу, що створює незабутнє враження і робить вечірку особливою.

• Кухня: Меню ресторану різноманітне і смачне. Ви знайдете страви з різних кухонь світу, а якість приготовлення їжі висока.

• Обслуговування: Персонал ресторану завжди уважний і привітний. Вони дбають про комфорт гостей і готові відповісти на всі запитання.

• Десерти: Десерти у ресторані варто спробувати. Вони неймовірно смачні і задовольнять навіть найвибагливіших гурманів.

Недоліки ресторану "Валентино":

• Ціни: Ресторан "Валентино" відомий своєю розкішшю, і це може відобразитися на цінах. Деякі страви і напої можуть бути дорогими.

• Резервація: Зазвичай в ресторані потрібно робити резервацію, особливо в популярні часи. Якщо ви не зробите резервацію, може бути складно отримати місце.

• Гучність: В ресторані може бути гучно, особливо у пік години. Це може завадити спокійному розмовлянню.

Буковель — ціни 2018

Діють в день продажу, а на 3 години починає діяти з моменту його продажу

Діють з дня їх продажу. Відлік днів ведеться підряд від дати продажу.
У вартість включене вечірнє катання (до 19.30).

Діють у будь-який день сезону окрім періоду "Святковий" 02.01 - 06.01

Корисні посилання: Опис курорту Буковель | Готелі в Буковелі | Котеджі Буковеля | Приватний сектор в Буковелі | Район курорту Буковель

Драгобрат — ціни 2018

Ціни на підйомник ВЛ-1000 (Курятня) і Доппельмайер

Абонементи на підйомники діють у будь-який день сезону: будні, вихідні, свята, високий й низький сезони. Абонементи діють лише один сезон!

Корисні посилання: Опис курорту Драгобрат | Готелі Драгобрат | Котеджі Драгобрат | Регіон курорту Драгобрат

Яблуниця — ціни 2018

Тарифи цін на послуги КБД "Коза"

Корисні посилання: Опис курорту Яблуниця | Готелі в Яблуниці | Регіон курорту Яблуниця

Пилипець — ціни 2018

Корисні посилання: Опис курорту Пилипець | Готелі в Пилипці | Регіон курорту Пилипець

Славське (Захар Беркут) — ціни 2018

Корисні посилання: Опис курорту Славське | Готелі в Славське | Регіон курорту Славське

* Діє з 9:00 до 16:30
** Діє повні 3 години з моменту першого проходження через турнікет

Красія — ціни 2018

Корисні посилання: Опис курорту Красія | Готелі в Красії | Регіон курорту Красія

Плай — ціни 2018

• Перепублікація допису дозволяється тільки з посиланням на джерело – karpaty.ua

Дам кілька порад, як я знаходжу фейкові пропозиції по оренді житла в Карпатах.

Ось свіженьке оголошення (12:23, 13 листопада 2017) на OLX.

• Припустити, що щось не так можливо вже з хедеру сторінки. Вартість 2100 грн за котедж в Яблуниці на 8 місць — це не реально.

• Користувач зареєстрований в листопаді — підозріло.

Якщо бачите, що обліковий запис новостворений і ціна "солодка", відсотків на 95% — це шахрай.

• Гугліть фото обраного котеджу. Наприклад, я знайшов, фото взято тут http://lesobitel.ru/nashy-uslugy/kottedj-bolshoy/ — "Ленинградская обл, Выборгский р-н, пгт. Рощино, Еловая аллея 38".

• По телефону вимагають передоплату — 50-100% від вартості відпочинку, пропонують ще знижку — 100 грн.

• Перегляньте усі оголошення автора. В реальних продавців, швидше за все, будуть супутні оголошення — "продам гриби чи ягоди" та ін. Шахраї зазвичай викладають одне оголошення, щоб не привертати увагу.

• Гугліть номер телефону автора. Шахраї використовують свіжі номера, які не шукаються пошуковиком. Реальні власники житла, особливо ті, які працюють не перший рік часто розміщуються на багатьох сайтах, рекламуються і в результатах пошуку ви легко знайдете їх номер. Також, є шанс потрапити на відгуки, де люди вже розповідають про шахрайські дії з цього номеру телефона.

  Вберегтися від такого виду шахрайства немає шансів. При бажанні, можна створити таке оголошення, що ніхто нічого не запідозрить.

Як варіант, можна просити власника оголошення фотографуватися з паспортом та банківською карткою, на яку відправляється завдаток, на фоні котеджу. Або ж бронювати на перевірених офіційних ресурсах з зареєстрованими торгівельними марками.

Гарантувати чесність можу на сайті karpaty.ua — тут є і прямі телефони до власників, і онлайн бронювання. Основне — все буде чесно і точно не дорожче. Страхуйся і бронюй новорічний відпочинок в Карпатах у нас.

Додам ще кілька популярних лінків:
Житло, яке найчастіше бронюють
Котеджі в Карпатах
Недорогий відпочинок у Карпатах

Передрук цієї публікації дозволяється тільки у повному обсязі з відкритим посиланням на першоджерело.

Я ходила в горы не раз, тоналка там, правда, не нужна. Но вот салфетки есть смысл защищать. Антибактериальные. С запахом бриза, лимона или ягод. Помогают стереть грязь со штанины, дорожную пыль с лица. Бесценны и занимают ноль места.

Зимний поход подвел черту под нашими с салфетками отношениями. При минусовой температуре они превращаются в лед, читай: бесполезны на высоте. Это я к чему? Особенности зимних восхождений познаются через отрицание.

Экипировка: если овощ, то капуста

Вязаные носки, мои и ещё одни, легко утрамбовались в рюкзак. А потом я страшно радовалась, когда под клапан удалось засунуть запасные спортивные штаны для своих запасных штанов. Впоследствии, это добро осталось в Ивано-Франковске. Предстояло усвоить главный урок: вещи несут ценность, если их надевать сразу. Одновременно.

Футболка, чтобы переодеться, — анекдот в зимних горах. Осознайте катастрофу происходящего: переодеться при минус 17. Кофта, которую берешь с собой, должна налезть на свитер и уместиться под курткой. В идеале, нужно еще двигаться и дышать. При чем, дышать приоритетней.

Стоит учесть, что километры вверх творят чудеса с восприятием реальности. Становится жарко. Хороший навык — раздеваться так же быстро, как и одеваться; плюс застолбить в рюкзаке место для лишних вещей.

Из обмундирования полезными оказались ботинки на твердой подошве, непромокаемые штаны с подкладкой и утепленный бафф (его на шею, а шарф в топку). Солнцезащитные очки не пригодились из-за тумана, а при отсутствии бахил спасли плотные целлофановые пакеты и скотч (который не выпивка). Пакеты разрезали пополам, намотали на ноги и скотчем закрепили. Приятный бонус: в таком виде каждому хотелось меня пожалеть.

Продукты: лед невкусный, совсем

Клянусь, колбаса мне подмигнула в супермаркете. Из всех палок только сыровяленая отчаянно хотела в горы. Мой долг был ее туда отвезти. Она вместе с кашей и банкой бобовых напомнила о счастье горячего ужина. Ужин оставался горячим ровно до третьей ложки, но это оптимальная еда. Учитывая то, с какой скоростью продукты замерзают, лучше нарезать их дома.

По примеру салфеток подкачали в горах фрукты. Мы взяли яблоки и груши. Яблоки, как поднялись, так и спустились. А груше повезло больше. Ее мы разрезали и без удовольствия съели замороженную.

Из полезного: термочашка с крышкой замедляет остывание чая на 2 сотых секунды, сладкие цукаты приятней вприкуску, чем ледяные шоколадные конфеты.

Маршрут и чуть про горы-лес

Мне казалось, я не паникую ни разу, а всем вокруг — будто я только и делаю, что паникую. По этой причине выбор маршрута прошел мимо меня. Ребята решили идти на гору Ягодную. Официальная версия гласила, что там легко ориентироваться: мол, видишь землянику — ты на правильном пути.

Маршрут оказался удобным для зимы. 12 км наверх: сначала проселочная дорога, потом снег и, наконец, много снега. Однако во всех отношениях Ягодная — психологически приятная гора. Отсюда за полдня можно спуститься в села Мыкулычин или Татаров, поэтому наверху не чувствуешь себя изолированным. До вершины мы так и не дошли, забуксовали в снегу по пояс и остались ночевать в колыбе.

Кстати, о ней. Прелесть Карпат в том, что зимой колыбы открыты для туристов. Поэтому первый лайфхак: найти того, кто знает, как найти колыбы. Второй лайфхак: взять его с собой.

Деревянный дом только с виду кажется крепостью. Внутри крепкий минус даже с учетом натопленной печки. Маст в таких условиях — 2 каремата вместо одного, и если нет крутого зимнего спальника, брать 2 обычных. Ночевку сложно назвать комфортной, но это такая же беда зимнего, как и необходимость утром обуть окаменевшие ботинки и выйти из колыбы. С неприятным пробуждением связана любимая часть моей истории. Утром зимние Карпаты потрясающие. От вида голову кружит. С елками хочется обниматься, в снег садиться попой. Тебе все равно, что салфетки замерзли ровно настолько, как и ты сам. И тебе, и салфеткам сейчас хорошо.

Здесь, рядом с заснеженной елкой, хочется поставить точку. На всякий случай уточню: рядом с той елкой, под которой мы увидели следы маленького медведя :)

Дякуємо Жені Богдановій за компанію: що погодилась, при прогнозах погоди на сніги та -20, таки відвести себе в гори. Взимку. Вперше :-)

Більше про маршрут Микуличин-Ягідна читай тут: http://guide.karpaty.ua/uk/places/gora-yagidna

Буковель — ціни 2017

Діють в день продажу, а на 3 години починає діяти з моменту його продажу

Діють з дня їх продажу. Відлік днів ведеться підряд від дати продажу.
У вартість включене вечірнє катання (до 19.30).

Діють у будь-який день сезону окрім періоду "Святковий" 02.01 - 06.01

Корисні посилання: Опис курорту Буковель | Готелі в Буковелі | Котеджі Буковеля | Приватний сектор в Буковелі | Район курорту Буковель

Драгобрат — ціни 2017

Ціни на підйомник ВЛ-1000 (Курятня) і Доппельмайер

Абонементи на підйомники діють у будь-який день сезону: будні, вихідні, свята, високий й низький сезони. Абонементи діють лише один сезон!

Корисні посилання: Опис курорту Драгобрат | Готелі Драгобрат | Котеджі Драгобрат | Регіон курорту Драгобрат

Яблуниця — ціни 2017

Тарифи цін на послуги КБД "Коза"

Корисні посилання: Опис курорту Яблуниця | Готелі в Яблуниці | Регіон курорту Яблуниця

Пилипець — ціни 2017

Корисні посилання: Опис курорту Пилипець | Готелі в Пилипці | Регіон курорту Пилипець

Славське (Тростян) — ціни 2017

Корисні посилання: Опис курорту Славське | Готелі в Славське | Регіон курорту Славське

Ціни на підйомники Тростяна і дати «святкового сезону» будуть уточнюватися з початком катання.

Славське (Захар Беркут) — ціни 2017

Корисні посилання: Опис курорту Захар Беркут | Готелі неподалік | Регіон курорту Захар Беркут

Красія — ціни 2017

Корисні посилання: Опис курорту Красія | Готелі в Красії | Регіон курорту Красія

Плай — ціни 2017

• Перепублікація допису дозволяється тільки з посиланням на джерело – karpaty.ua

Минулого року, до нас звернулось кілька компаній людей, які бронювали житло заздалегідь, а по приїзду в Карпати – 31 грудня виявили, що заброньованого закладу не існує. Вони бронювали житло на дошках оголошень зі значними знижками.

Впевнені, що цей рік не буде виключенням.

Хочемо заздалегідь застерегти і попередити про шахрайські схеми.

Вже зараз можна знайти підозрілі оголошення. Наприклад:
https://www.olx.ua/obyavlenie/sdaem-dom-lux-v-karpatah-s-basseynom-IDoc1xy.html#c9befdee3e

Було використані фото шикарного шале в Швейцарських Альпах: http://www.louisejonesinteriors.com/a-chalet-in-switzerland/

Схема афери наступна — пан Степан (псевдо-господар LUX будинку) приймає в людей авансові платежі (гарантію бронювання), і в результаті пропадає, його номер телефону 095-786-66-59 стає недоступним.

Таких прикладів можна знайти десятки. А цікавим є те, що цей варіант скинула нам одна з користувачів нашого сайту, яка до останнього вірила, що заклад існує і її довелось довго переконувати в тому, що оголошення "фейкове".

Щоб не втрапити в халепу, радимо бронювати житло тільки на перевірених і офіційних сайтах!

Зі свого боку, можемо запропонувати перелік закладів, які ще є вільними на Новий Рік: https://booking.karpaty.ua/uk/categories/new-year , перелік будемо доповнювати.

Недільний ранок. Село Гора зовсім поруч з містом, а як тут спокійно і тихо. На вузькій вулиці лише квіти і дітлахи з велосипедом - перше, що кидається у вічі.

На нас вже чекають. «Доброго дня. Ми не знайомі, я Лєна!», - привіталася симпатична жінка.

За розмовами п’ємо холодний «Ячмінний Колос», в диму фруктових порід золотиться шашлик, на вогні мліє шурпа. В гарній компанії і смакує по іншому - від добавки не відмовився ніхто.

Зовсім поруч ліс і Ворскла. Потиху сонце йде на захід, спека поступилася, вирішуємо розім’ятися. До річки пролягає звивиста, крута стежина, яка духмяними травами одразу підіймає в пам’яті карпатські краєвиди. Я починаю розповідь про подорожі західною Україною і про те, як хочу в гори ще. Йдучи, розговорилися з Оленою на спільні теми, яка зі студентських років займається туризмом.

Випадкових зустрічей в житті не буває - знаємо ми всі. Бажання здійснюються - вірить кожен! Тоді, в росяній долині Ворскли, народилося знайомство, яке привело мене за тисячу кілометрів до групи туристів, які в багряному вересні подорожували Карпатами.

Довгоочікуваний вечір п’ятниці 20 вересня

Квитки в 11-й вагон 111-го поїзда сполученням «Харків-Львів» давно «на руках», останні приготування завершено. Вкоротив на годинку робочий день аби встигнути зібрати рюкзак. З собою тільки необхідні речі, зважені і пораховані продукти, коньяк з скляної у пластикову пляшку, надлегкі КЛМН.

Півторарічна доцюня «збирає» татка у похід, по своєму турбується аби нічого не забув. «Папа, тям… Папа, ня…», - ледве встигаю піймати помічника в черговій схованці. Звісно ж дякую Маленькій за допомогу і вкотре розкладаю речі по своїх місцях.

Кум не запізнюється. О 20.45 білий Qashqai біля під’їзду.

Група збирається на пероні «Полтава-Киівська», за кілька хвилин поїзд. Дощ в дорогу, це добрий знак.

Я без дождя не представляю тебя, Львов…» (с) Г.Кричевський.

21 го, о 13.25 ми у Місті Лева.

Перше що робимо – купуємо недорогі квитки у загальний вагон пасажирського «Львів-Рахів».

Приємні хвилювання переповнюють - ще якихось п’ять годин і ми у Яремчі!

До відправлення маємо час аби пройтися львівською бруківкою але вирішуємо поберегти сили – попереду гірський піший тиждень.

Випадкових зустрічей не буває… У переповненому вагоні займаємо місця поряд з колегами із Запоріжжя. Олексій і Данило ходили Кавказом, бачили Алтай, зустрічали в Карпатах Новий 2013-й рік, а зараз вдвох шукають осіннього екстриму. В Яремчі прощаємось. Ми виходимо, запоріжці їдуть далі.

Дев’ята вечора. Чи то сніг, чи то дощ? Дівчат залишаємо з речами, самі трьома ліхтарями йдемо до Прута. В долинці мокро і прохолодно. Колективом вирішуємо - перша ніч буде на вокзалі.

Касир люб’язно погодилася не зачиняти станцію о 23-тій, як вимагає розклад, і навіть поділилася ключиком від заповідних дверей WC.

Розійшлись вечірні пасажири. Не боячись калорій на ніч, ми смачно перекусили і зайняли вільні «ліжко-місця».

Незабутнє враження - перший в житті раз спати посеред людей, на дерев’яній лавці, замість подушки маючи пластикову півтора літрову пляшку, яка постійно лущить. Від холоду вберегла простинь-каремат. Як не згадати Висоцького: «…Сплю укрывшись звёздным небом, мох под рёбра подложив». І таки СПАВ!!!

День перший

Прокинулися о шостій. Вечірній «чи то сніг, чи то дощ» перетворився на привітне ранкове сонечко, блакитне небо і високі білі хмари. Вниз, центральною вулицею Свободи йдемо до першого на нашому маршруті водоспаду «Пробій» на Пруті.

Наш керівник, досвідчений водний турист, був тут катамаранами років з десять тому. «Ты знаешь, тогда мы не решились, а его можно «идти». Тут чистая пятерочка», - з думками на майбутнє говорить Олексій.

Ще рано. Сувенірний ринок тільки відкривають. Собі я хочу теплі, просторі шерстяні носки, Світлана спеціально з Полтави не везла ложку, Аня боїться холоду і взувається в біленькі кімнатні валянки. «Бугор», як себе іноді називає Льоша, холодний до покупок, сконцентрований – йому вести людей в гори.

Заходимо в найближче кафе. Сьогодні сніданок від офіціанта, а перше вогнище буде пізніше. Замовляю глінтвейн, борщ і млинці з м’ясом.

Біля 9-ї ранку. На містку збираються охочі побачити водоспад, а ми говоримо Пробію «До зустрічі!» і починаємо маркований маршрут. Наступна точка – водоспад «Дівочі сльози» на р. Жонка.

Сходженням шлях до «Дівочих сліз» не назвеш. Підіймаємося вологою лісовою дорогою з властивим такій місцевості пейзажем. Мотоциклом, повз нас, місцеві їдуть в гриби (на діалекті так звучить звичне нам «по гриби»).

Вже чути шум маловодної Жонки. В сонячному промінні перехід через потік, вгору від якого, ніби відповідаючи назві, на камінь тихо падають «Дівочі сльози».

Другий ривок і виходим на маленьку полонину. Середина дня, для туриста час перекусити. До обіднього столу консерви рибні, ковбаса, сало з гірчичкою.

На те він і перекус, щоб не розслаблятися. Поспіхом збираємося - попереду мальовнича полонина Туршугувата і хребет Явірник.

До заходу сонця маємо зійти на хребет, знайти вихід вниз і спуститися на полонину Верхня Зелениця, де плануємо ночівлю.

Після Туршугуватої, туристський маршрут огинає Явірник і синім маркером звертає направо. Але! Ми не шукаємо легких шляхів! З цього місця, йдемо до верхньої точки стежиною вказаною на карті ледь помітним пунктиром. Вертикаль градусів 60. Такі підйоми Льоша називає «торчок».

Торчок подолано!

Під ногами «живі» горганівські цикоти. Рюкзак відпочиває від плечей, а очі «п’ють» вже перший краєвид.

Явірник не зберіг явних слідів людини. Знаємо куди, але поки не знаємо як. Покладаємося на досвід. Керівник іде у розвідку і невдовзі знаходить дві палиці з надітими поверх пластиковими пляшками – початок стежки. Стежка доволі уявна…

Лісом чітко вниз і випадково виходимо до людей. Новий будиночок, в загоні вівці. Вітаємося і дізнаємося в пастухів де вода. Заморені підіймаємось на полонину, ставимо намети, розводимо багаття.

Перший день забрав багато сил, не гріх і по п’ятдесят…

День другий. Вітер і р. Женець

У вчорашньому повному штилі,
Ніхто й подумати не міг,
Що намети на землю кластиме вітер
Розкидає посуд, збиватиме з ніг…
(В. Минець)

Погомоніли за вечерею і розійшлись по своїх «будиночках». Двері за нами «зачиняло» високе зіркове небо. З полонини насичено, якось по іншому, виглядає «Чумацький шлях». Жодного натяку на негоду.

Тільки вмостилися і встигли зігрітися, як раптово зашуміли смереки і наші намети затріпотали. Карпатський вітер... Сильний, нерівний, поривчастий.

Мої спроби заснути були марними. В три години вийшов оглянути табір. Дерев’яний стіл встояв, а от залишений з вечора посуд довелося збирати попід ногами. За напівзруйнованим будиночком затишніше. Кладу приладдя на лавку і придавлюю дошкою.

Намет гнеться, підставив вітрові бока. В глибинах рюкзака знаходжу колишки і встановлюю розтяжки. Благо грунт кам’янистий і тримає надійно.

Знову лягаю. Вітер посилюється і вже продимає наскрізь подвійні стінки Hannah Serak, спальник, одяг. Годин з п’яти почали тримати наметові дуги або купол не ліг зовсім. Це був той нечастий випадок, коли хочеться, щоб ранок настав якомога скоріше.

О шостій командую «Підйом» і починаємо по черзі збиратися.

Поки один одягається і вкладає рюк, інший тримає все, що може полетіти. Скатерку вже не знаходим, столові приналежності збираю по землі. Не з легких завдання скласти намет, який більше нагадує вітрила.

Спільними зусиллями пакуємо речі і спішно тікаєм в долину річки Женець де на нас чекає, як потім з’ясувалося, карколомний спуск.

Чому карколомний? «До водоспаду можна стежкою, але там не так цікаво», - певно вирішив О. Семенов і повів групу до низу вздовж річки.

Тут було дійсно цікаво! Вода, слизький камінь, повалені впоперек дерева, одним словом - дрімучий карпатський ліс. Вся увага дорозі! Куди поставити ногу, чи втримає палиця, а може краще сюди, як жінки? йдуть…? Свідомість працює на самозбереження притупляючи інші відчуття. 25 кг. в рюкзаку за спиною наче пушинка.

Наш керівник, як і належить, першим дістався «фінішу» і зустрічає групу вже біля водоспаду.

Тут все обжито, тут люди.

На старому попелищі розводимо вогонь і готуємо кашу. З цікавістю за нами спостерігає дворічний малюк, якому на гостинець перепадає смачний шоколадний батончик.

Відпочивши, прямуємо далі. Зелений маркер приведе нас на полонину Хом’яків.

На підйомі зустрічаємо «легкоозброєну» групу, а біля самої полонини двох киян з кількаденним запасом провізії. Чоловік і жінка ночували на полонині, кажуть було холодно.

Дівчата відпочивають, а ми без «грілок» (так жартома називаємо рюкзаки) йдемо у розвідку. Полонина поєднує підніжжя двох вершин: Хом’як 1542 м і Синяк 1665 м. Сьогодні їх майже не видно через дуже низьку хмарність. Густий небесний туман, час від часу, накриває полонину огортаючи нас дрібними краплинами.

Хом’яки популярне серед туристів місце, але сьогодні, на щастя, ми тут самі. В нашому розпорядженні два будиночки і напиляні пастухами дрова.

Від вітру і дощу цієї ночі врятує «матрьошка» - намет всередині будинку

Помешкання назвали «двокімнатний люкс».

Була щедра вечеря при свічках і 0,5 «Nemiroff з перцем» на чотирьох. Солодко спали під акомпанемент мишачого піру, шквального вітру і дощу.

День третій.

Стрибожі внуці до ранку вгамувались. Ясне небо, лагідне сонечко і неповторний краєвид на вчорашній Явірник

Снідаємо і далі до низу. За кілька годин цивілізація і Bukovel.

Після Женецького бурелому, шість кілометрів по зеленому маршруту справжня прогулянка. Є час фотографувати, помилуватися природою.

На «кам’яних ріках» розминаємося з групою іноземців (мова здається французька).

Стежина прагне до низу, наближається і шумить колесами асфальтова дорога.

Нею дістаємося в серце Буковеля. У розпалі підготовка до лижного сезону. Закінчується будівництво штучної водойми для снігометів. Чаша засипана щебенем, а вода прозора, бірюзова.

Грибники підказують шлях до перевалу Столи і попереджають: «тільки там болото». На розмитій глині в пригоді стали трекінгові ботинки.

До вечора вийшли на розташований у найпівденнішій точці заповідника «Ґорґани» перевал. Табір розбили навпроти єгерської хати.

Того вечора погано горіли дрова і була мутна вода з криниці.

Туристи повкладались, а четверо в будинку до глибокої ночі продовжували гамірне застілля. Певно їх дратувала російська мова, бо іноді в нашу адресу лунали не надто дружні висловлювання. Останнього заспокоїв рясний нічний дощ.

День четвертий. «Разбудит утром не петух, прокукарекав…» В.Висоцький. Коза поднимет, как человеков

На ранок знову сонечко. Першою прокинулася єгерська коза Бона і одразу завітала в гості, посмакувати супу з казана. Газда попереджав: «Остерігайтесь кози. Краде все, що не так лежить».

Нас будить дружний дзенькіт тарілок і клич господаря «Бона, до мене!». Льоша першим виходить «на бій» але тварина не сприймає російського «пошла от сюда» і виставляє чужинцеві роги. В підтримку Бони з ганку чуємо: «Шо пошла? Пошла... Вам же говорииилося!? Боона, принеси но мені їхній фотоапарааат».

Сніданок вирішуємо не готувати – дрова мокрі та й затримуватися тут більше не хочеться.

Далі нам на Бистрицю. Асфальту тут ніхто не прокладав.

По щиколотку в’язнемо в глині, де вдається обходимо лісом. Весело! Погоди поганої немає, є непідходяще екіпірування. А була ж думка взяти невагомі Леміго. В голові крутиться пісня С. Трофімова «…Женушка моя, не плач не горюй, всё у нас наладится. Кто же виноват, что в нашем раю жизнь такая задница».

Та маленькі неприємності скоро закінчуються і ми виходимо на світлу сонячну поляну.

Тепло. Одразу хочеться роздягтися. Принагідно розвішую сушитися речі, всюдихідні боти тимчасово змінюю на кросівки і йду з милом «в душ».

Звідси не поспішаємо. Насолоджуємось погодою. За розмовами на історичні теми готуємо обід. Непомітно пролітає час. Ще трохи йти.

На підходах до Бистриці поодинокі гуцульські обійстя.

Схилами гуляють корови наповнюючи гірську тишу неповторним передзвоном нашийних дзвіночків.

Хтось мотоциклом приїхав «в грибиии».

Під самою Бистрицею, на переправі застряг європейський лісовоз.

Ночуватимемо сьогодні в готелі.

60 гривень ліжко і 100 гривень година руської бані. Парілка, холодне пиво, ковдра, подушка - бальзам на душу після 5 діб польових умов.

День п’ятий. Катерина, Станимир і суп з дощем.

Вранці 26-го хмарно і прохолодно. В номері запітніло вікно (чомусь воно одинарне). На 9.30 виходимо на автобус і їдемо до сусіднього Максимця.

Як і в більшості гірських поселень, в селі одна центральна вулиця. Діти йдуть до шкоди і незвично вітаються: «Слався!».

Переходимо третій місток і біля «Білого хреста» 1908 року звертаємо з «бродвею» на лісовозну дорогу, яка вужем підіймається догори.

Протяжним «вззззззз» гірську тишу порушує бензопила, раз по раз кладуть голови на землю смереки.

Камінь змінюється на трави. Ми на полонині, біля будинку скотарів. Сезон випасання закінчився, худоба вдома, а в хаті, певно, хтось затримався. Замкнено, під стріхою складені дрова.

Від вітру сховатися ніде. Обідаємо за столом при вході.

Середина дня. Ще «кількасот кроків» на підйом.

На самому хребті широка населена полонина.

Тоді подумалось, як високо і усамітнено живуть люди. За відсутності господаря, зляканий пес справно відпрацьовував всій шматок хліба і ще довго проводжав нас розголосим гав-гав…

Осінь – пора ягід в Карпатах і, для місцевих, можливість підзаробити. Де не ходили голі кущі, а тут над самісінькою стежкою ожина.

Скинемо рюки і затримаємось! Помітив, що в різних місцях, ягода різна на смак. Буває водяниста і переросла, а ця наче відбірна.

Звучить Льошин позивний: ЕВА?!, - йдемо далі. Попереду, наче двогорбий верблюд, поєднані підніжжям Катерина і Станимир.

Соромно зізнатися, але з 5 учасників на вершинку Станимира пішов один Семенов.

Верхотура на сьогодні закінчилася, можна взяти зайву вагу. Соковитий мох сяє кришталевими краплями роси, всередині красень білий гриб.

Йдемо старою розмитою дорогою, яка нині більше нагадує яр. Повсюди повалені дерева. Гущавина, де за день не зустрінеш живої душі. Тут, за надцять кілометрів від найближчого населеного пункту, одиноке господарство. Знаходять себе люди у єднанні з природою.

Досвід багато вартує! Маршрут новий, але наскільки орієнтований і прорахований! Для розміщення табору поляна біля води. До темна маємо час організувати ночівлю і приготувати вечерю.

Дощик, що цілий день збирався, ввічливо чекав доки закипить казан і ми поставимо намети. Грибну юшку доварювали і їли в плащах. «Суп з грибами і дощем», - вдало пожартував Андрій.

Дощ дощем, а в наметі сухо й затишно. Тієї ночі хтось чотириногий тупотів копитами і глибоко дихав. Вийти на зустріч я не наважився. Думаємо то був олень.

27 вересня – День туризму. Мені довірили карту!

Не знаю хто чи що нам допомагало, але на ранок знову сонечко. Про нічну негоду нагадували хіба що сухі прямокутники від палаток.

Не випадково, в день туризму на нас чекає найвеличніший в українських Карпатах Манявський водоспад.

Йти до нього приблизно вдвічі менше ніж вчора - такий собі подарунок від керівника.

Цього ранку Олексій Володимирович несподівано передав мені карту і запропонував вести групу. Дуже хвилюючий момент! Для мене в принципі дуже важливою була оцінка людини, яка не знаючи новачка запросила в групу, а тут довіряють карту. Скажу чесно, було дуже приємно!

Святковий шлях до водоспаду пролягає через полонину Ріпна.

Звідси видно президентську резиденцію і хребет Чортка, з якого, судячи по карті, вниз веде потаємна стежина, яку ще належить знайти.

На Ріпній довго не затримуємось - пролітає сніжок, холодно на спітнілу спину. На карті, знаком Тільця, показані напівзруйновані стайні. Посеред дороги хтось залишив відро з молоком.

Скільки воно стоїть? Звір не випив і не перевернув?!

У напрямі Чортки розлога полонина врізається в ліс. Стежка явна, потім губиться в кущах чорниці і врешті виводить п’ятьох на чортківські цикоти.

Як і на Явірнику, тут збереглися укріплення часів Першої світової війни. Наче символ пам’яті, поруч виросла берізка.

Про братовбивство замислюватися не хочеться, коли навколо така краса!

Входимо в густі зарості. На думку Льошки, довго йдемо і вже повинна бути стежина, яка з’єднає наш шлях з червоним туристським маркером. Нарешті щось схоже на змійку до низу. Насправді - крутий спуск без натяку на перебування людини. Під ногами сплетіння коренів поросле мохом і вкрите голками. Йдеш як по перині, палиці пірнають вглиб. Невимовні пахощі!!! Такими спусками ходити приємніше, ніж прямою по асфальту.

Слідом за Олексієм продираюсь крізь ялинові лапи, сучки деруть каремат, два майже вертикальних метри і я стою на ходженій доріжці. Очі шукають і скоро помічають на молодій смереці позначку про найскладніший, червоний маршрут. Прив’язалися. У напрямку Маняви дорогою постійно вниз.

Приблизно 15та година. Як і обіцяв Олексій Володимирович, ходовий день на сьогодні закінчено. До темна так багато часу, щоб насолодитися природою зручно розмітитися на новозбудованому для відвідувачів майданчику.

В нашому розпорядженні затишні альтанки, навіси, столи з лавками, місце для ватри з нарубаними сухими дровами.

З нагоди свята приготуємо наваристий грибний суп і посмажимо грибочки з цибулькою.

З самої Полтави, в моєму рюкзаку чекав своєї черги коньяк. Зі Святом, туристи!!!

Вже смеркалося, коли на наш вогник завітав гуцул Василь з двома браттями меншими: Амуром і Приблудою. Чоловік на прізвисько Бен додав колориту в наш і без того не сумний вечір. Цікаво було чути «йо» замість «так», «ватра» замість «костёр», незабутнє «Щооо є? Сіів!», - на гавкіт Приблуди.

Запросили Василя до столу. Ложка в його кишені знайшлася, тарілкою ж послужила обгоріла у вогні бляшанка з-під тушонки.

Почастували Бена святковим коньяком і дали з собою літрову пляшку олії.

Попрощавшись гість пішов і поніс з собою, як мені здалося, таємничність: хто ця людина, чим живе і чим займається? Говорив що єгер, але дивлячись на нього посумніваєшся.

Останній день - мінорний. Захопилися благами цивілізації і проминули Бухтівецький водоспад.

Можливо це звучить сумно, але останній ходовий день нічим особливим не запам’ятався. Зі слів Льоші, схід з маршруту часто буває таким.

Новозбудованою дорогою, орієнтуючись на вказівник «Бухтівецький водоспад. 7,5 км» пройшли кілометрів п’ятнадцять-двадцять.

Дорожні будівельники «сплутали карти», шляхом загубився червоний маркер, а з ним і «стара тракторна дорога», якою мали б вийти до останнього на маршруті Бухтівецького водоспаду. Коли усвідомили «промах» повертатися було вже далеко.

То ж, закінчили хід зеленим маршрутом на автобусній зупинці в Пасічній.

Маршруткою до Надвірної, а звідти спонтанно на Івано-Франківськ. Раптові рішення часто позитивні і сьогодні, замість холодного надвірнянського вокзалу, ночуватимемо в шикарній двокімнатній квартирі у місті Франка на вул. Галицька, всього за 70 гривень з людини.

Вдалося випрати і висушити брюки. На завтра автобусом до вокзалу Львова, в 13й вагон 112 поїзда. «Полтава-Київська» о 8.05.

Наступний маршрут, цілком ймовірно, розпочнемо з Бухтівецького водоспаду.

Маршрут буває цікавим коли йдеш, а не «топчешся на місці», коли на межі фізичних можливостей підіймаєшся на нову вершину і там п’янієш від краси, коли на спуску тремтять ноги, коли оповита туманом полонина Блажів дарує блаженне відчуття задоволення від виконаного на день завдання.

20 кілометрів з гори – на гору, напротивагу дорогим спортзалам, подарують повноцінне фізичне навантаження, після якого, часом, і вечеряти не хочеться.

У тьох співпали відпустки, троє мали бажання і за іронією 3 жовтня - я, Олексій і Олег примчали в Яремчу, примчали сповнені надії на гарну погоду на найближчі 6 днів.

Тут ми переночуємо, залишимо машину, а 4го вранці приміським «Коломия-Рахів» дістанемося до Ворохти, звідки розпочнемо 90-кілометровий піший маршрут.

Як «рыбак рыбака видит издалека», так і туристи легко заводять знайомства. На пероні вокзалу в Яремчі випадково познайомилися з Тетяною та її двома синами. Вони того дня теж ішли в гори, але ще не обрали напрямок. Не довго вагаючись, сімейство з Луганська погодилося скласти нам компанію.

Гарна погода. Залюбки подолаємо 12-13 кілометрів від центру Ворохти до вершини Кукула.

Гуртом веселіше і спокійніше, а веселим гуртом і поготів. Саме зупинилися на перекус, як на лісовій стежині з'явилася одинока туристка Олена. Дівчина планувала самотужки дістатися Кукула і повернутися у Ворохту, але не змогла відмовитися від печива зі смородиновим варенням і нашого товариства.

Разом вийшли на вершину, разом зійшли донизу - в долину річки Прут. Звідтам, туристи-одноденки поїхали у затишні номери, а ми-троє облаштовуємо табір на самісінькому березі гірської річки.

Нескінченний, бурхливий потік награє неповторну колискову 1 539 метрів над рівнем моря – непогана розминка, як для першого дня.

День другий віщував фітнес, то ж добре поснідали і подалися далі, не залишивши по собі мокрого місця

Маємо подолати 6-7 кілометрів до спортбази «Заросляк» і йти на штурм Говерли. Три з половиною години важкої ходи і я втретє (цілком можливо не в останнє) на відмітці 2 061 м.н.р.м.

На високогір’ї Карпат, як кажуть у новинах, вже був сніг , однак сьогодні доволі тепло і безвітряно. Повсюди чується, як натхненні першим сходженням хваляться по телефону: Привіт, а знаєш де я зараз? Я на Говерлі!!! Підкорювачів, щоправда, небагато - понеділок.

У західному напрямку, на 2020 метрах височіє маківка дядька Петроса. Він наша наступна ціль, але вже завтра. Сьогодні лиш, зійдемо на «Перемичку» і заночуємо біля криниці, в затишному куточку позначеному табличкою «Місце для намету».

Тут діє «Екологічний пункт Карпатського біосферного заповідника». Ось як все це виглядає. Сумно і соромно… Соромно перед цим дивним місцем за тих, хто так «дякує» за гостинність.

Карпати ж, не відмовляють нікому!

В той день, біля Говерли, ми зустріли молодих поляків. Руда, мов сонечко, Пані навчалася в Сумах, бувала в Харкові і впереміш володіє російсько-українською. Пара милувалася духовністю українських Карпат і не шкодувала похвальних слів накшталт: «Нам подобається Україна. У вас дуже добрі люди»; «в польських Татрах все по-іншому. Там немає свободи»; «ми закохані у Львів»…

Треба було йти, а прощатись не хотілось.

Сумно і соромно… Соромно перед цим дивним місцем за тих, хто так «дякує» за гостинність.

Вночі по намету барабанив тихо дощ. В серпні 2014 і червні 2015 погода вже завадила нам зійти на Петрос, невже знову?

Вранці, з наметів вийшли в хмару. З голочок смерек падають сріблясті крапельки, мрячить. Хай там як, а наш «матч состоится при любой погоде»! О десятій, рушили до крутого, кам’янистого, від того ще більш цікавого, схилу Петроса.

Дорогою зустріли чехів, ось вона, карпатська гостинність!

Розгодинилося і Олексій посміхнувся

Якихось три-чотири кілометри і ми на початку стежини, її позначає червоний маркер. Якщо вірити вказівнику маршруту, на Петрос 2 кілометри або 1 година 15 хв. Навантажені рюкзаками, в норматив ми не вклалися.

Звісно ж ніхто не поспішав, та й 15 хвилин не такий вже й переліміт.

Тоді ми не ставили рекордів, ми споглядали тільки горам притаманне явище, коли сонячне сяйво за мить змінюється кучерями густого туману і навпаки.

Ось вона - бажана мить! Останні кроки і я бачу Дерев’яну капличку, Металевий православний хрест з розп'яттям. Вони двоє – «постійні мешканці» на висоті з позначкою 2020.

Переказують, що одразу після побудови, в капличку прямо потрапила блискавка - пошкодила будову, зняла дах. Зусиллями небайдужих капличку відновили, щоправда тепер у ній немає дверей, а замість ікон і образів напівцензурні пам’ятні написи «тут був…». Най вони будуть на совісті тих, хто їх залишив.

Вихід на Петрос цікавіший і складніший ніж на Говерлу. Я більше ніж задоволений!

Віддано багато фізичних сил, а ще більше отримано моральних. На ентузіазмі, по синьому маркеру, промчали 6.5 км до полонини Шиса, там влаштували перекус.

Ми біля с. Ясені. Третій день походу, шістнадцята година і Олег розраховує вночі поїхати додому. До залізничного вокзалу ще 8 кілометрів, дякувати Богу до низу. Наш «третій» взяв квиток на львівський, а ми з Олексієм, користуючись нагодою, заночували в готелі з гарячою водою і вовняною ковдрою. Далі йтимемо вдвох, принаймні так мало бути.

Продовження маршруту від кінцевої автобусної зупинки в с. Чорна Тиса (присілок Ясенів) вздовж річки Довжина (ліва притока Чорної Тиси). Від центру Ясенів туди 8 кілометрів. Якщо пішки, то дорогоцінних годин дві.

Біля автостанції гуртуються таксисти. У них там змова! За 16 кілометрів (в обидва боки), знахабнілі, запросили 100 гривень. «Мы не дешевле денег», але всьому є здоровий глузд. Йдемо власним «11-м номером» в надії на попутній транспорт. Не зовсім попутній і зовсім не за 100, а за 60 гривень, ми доїхали до містка через Довжину.

Два магазинчики та імпровізований міні-ринок – місцева пам’ятка. З цікавинок - будинки під номерами 498, 499, 500. Одна довга центральна вулиця, то звичайне явище для гірських поселень. Завдання-мінімум на сьогодні це перевал Столи, завдання-максимум – полонина Блажів, через гору Бабин Погар.

Розбита лісовозами дорога, навантажені колодами кінні вози, бензопили і хлопці в гумаках (гумові чоботи) – типова картина для близьких до поселення шляхів.

Через годинку зупинилися на перепочинок. Я відійшов до бесідки аби зробити пару знімків і зустрів нашого нового друга. З власної волі, наступні три дні пес подорожуватиме з нами. Туристів знову троє! З ним розділимо наш харч, вночі чотирилапий охоронятиме від непроханих гостей, вдень всюди йтиме попереду і лякливо озиратиметься: чи не звернули бува!?

Над полониною Довга густющий туман. Є певні розбіжності між картою і орієнтирами на місцевості, але інтуїтивно відчуваємо, що йдемо у правильному напрямку.

За інформацією, від прикордонного стовпчика з номером 19/10 починається стежка до перевалу Столи. Все просто: з пагорба вниз ціла дорога, на вході в ліс маркери, але в «молоці» з видимістю до 5 метрів цього нічого не побачити. Трішки поблукали у пошуках очевидного.

Приблизно о п’ятнадцятій ми на перевалі.

Перекусимо і, за завданням-максимум , підемо ще сім кілометрів до полонини Блажів.

Йшли красивою, вологою лісовою стежкою серед повалених дерев, потім важко підіймалися на Бабин Погар, тоді вниз, аж поки не «впали» на Блажів. Як два їжаки в тумані, відшукали будиночок.

Тут сьогодні ночуватимемо. В той вечір, дуже хотілося дуже гарячого чаю. Кому цікаво, можна звернутися до архіву погоди за 7-8 жовтня, а нам здалося, що вночі було близько нуля. Мерз ніс, тому спали з головою закутавшись в спальник.

Песик до півночі ричав, на щось там сердився і шарудів пластиковими пляшками. Як виявилося, облаштовував собі «ліжко» під будинком.

Відрізок п’ятого дня: пол. Блажів - г. Малий Горган (1 км або 1,5 години); г. Малий Горган – г. Синяк (4 км. кам’яного моря або 2,5 години); г. Синяк – пол. Хом’яків; пол. Хом’яків – долина річки Женець.

Погода порадувала. Привітне сонечко і ясне небо відкрили неосяжні оку горизонти.

На хребті, деінде, камені вкриті льодом. Вночі таки був морозець. Заради таких моментів я ладен йти і йти, лізти вгору, стрибати по камінню, дертися через гущавину Альпійської сосни.

Карпатський пес відпочивають

Добре набивши на цикотах ноги, дісталися Синяка

Чимнижче, кам’яні ребра вкриваються низькою рослинністю, яка з кожним метром підіймається і поступово переходить у ліс. Дорогою надибали ожину – зі смаком поповнили вітамінів запас. Після 4000 метрів скельної стежки, до полонини лишається легка прогулянка.

В третій годині дня вже пили каву і ніжились на сонечку біля будиночків під г. Хом’як.

За сорок хвилин зійдемо на полянку, неподалік Ющенкової дачі, там і заночуємо.

Обоє відчули, що наситилися походом і згодні закінчувати завтра на автобусній зупинці в Микуличині. Звідтам добралися до Яремчі. Дуже шкода було прощатися з песиком, та що поробиш…

Майже ранковий час і маємо ще купу часу аби привести себе до ладу, прогулятися на Пробій, накупити подарунків, випити гарячого глінтвейну і добре відпочити. Завтра о четвертій на Полтаву. Попереду 970 кілометрів, 13 годин за кермом і цікаві попутчики.

Туризм – це не захоплення, це стан душі! Ще не закінчивши похід, плануємо наступний. Там у травні гарний календар! Саме час для водного походу на байдарках по Пруту: від Яремчі до Чернівців. Але про це згодом.