В цьому сезоні, з першого разу, Карпатами «не наївся», то ж від червня жив мрією про ще один цікавий за маршрутом і повноцінний, в плані фізичного навантаження, похід.
Маршрут буває цікавим коли йдеш, а не «топчешся на місці», коли на межі фізичних можливостей підіймаєшся на нову вершину і там п’янієш від краси, коли на спуску тремтять ноги, коли оповита туманом полонина Блажів дарує блаженне відчуття задоволення від виконаного на день завдання.
20 кілометрів з гори – на гору, напротивагу дорогим спортзалам, подарують повноцінне фізичне навантаження, після якого, часом, і вечеряти не хочеться.
У тьох співпали відпустки, троє мали бажання і за іронією 3 жовтня - я, Олексій і Олег примчали в Яремчу, примчали сповнені надії на гарну погоду на найближчі 6 днів.
Тут ми переночуємо, залишимо машину, а 4го вранці приміським «Коломия-Рахів» дістанемося до Ворохти, звідки розпочнемо 90-кілометровий піший маршрут.
Як «рыбак рыбака видит издалека», так і туристи легко заводять знайомства. На пероні вокзалу в Яремчі випадково познайомилися з Тетяною та її двома синами. Вони того дня теж ішли в гори, але ще не обрали напрямок. Не довго вагаючись, сімейство з Луганська погодилося скласти нам компанію.
Гарна погода. Залюбки подолаємо 12-13 кілометрів від центру Ворохти до вершини Кукула.
Гуртом веселіше і спокійніше, а веселим гуртом і поготів. Саме зупинилися на перекус, як на лісовій стежині з'явилася одинока туристка Олена. Дівчина планувала самотужки дістатися Кукула і повернутися у Ворохту, але не змогла відмовитися від печива зі смородиновим варенням і нашого товариства.
Разом вийшли на вершину, разом зійшли донизу - в долину річки Прут. Звідтам, туристи-одноденки поїхали у затишні номери, а ми-троє облаштовуємо табір на самісінькому березі гірської річки.
Нескінченний, бурхливий потік награє неповторну колискову 1 539 метрів над рівнем моря – непогана розминка, як для першого дня.
День другий віщував фітнес, то ж добре поснідали і подалися далі, не залишивши по собі мокрого місця
Маємо подолати 6-7 кілометрів до спортбази «Заросляк» і йти на штурм Говерли. Три з половиною години важкої ходи і я втретє (цілком можливо не в останнє) на відмітці 2 061 м.н.р.м.
На високогір’ї Карпат, як кажуть у новинах, вже був сніг , однак сьогодні доволі тепло і безвітряно. Повсюди чується, як натхненні першим сходженням хваляться по телефону: Привіт, а знаєш де я зараз? Я на Говерлі!!! Підкорювачів, щоправда, небагато - понеділок.
У західному напрямку, на 2020 метрах височіє маківка дядька Петроса. Він наша наступна ціль, але вже завтра. Сьогодні лиш, зійдемо на «Перемичку» і заночуємо біля криниці, в затишному куточку позначеному табличкою «Місце для намету».
Тут діє «Екологічний пункт Карпатського біосферного заповідника». Ось як все це виглядає. Сумно і соромно… Соромно перед цим дивним місцем за тих, хто так «дякує» за гостинність.
Карпати ж, не відмовляють нікому!
В той день, біля Говерли, ми зустріли молодих поляків. Руда, мов сонечко, Пані навчалася в Сумах, бувала в Харкові і впереміш володіє російсько-українською. Пара милувалася духовністю українських Карпат і не шкодувала похвальних слів накшталт: «Нам подобається Україна. У вас дуже добрі люди»; «в польських Татрах все по-іншому. Там немає свободи»; «ми закохані у Львів»…
Треба було йти, а прощатись не хотілось.
Сумно і соромно… Соромно перед цим дивним місцем за тих, хто так «дякує» за гостинність.
Вночі по намету барабанив тихо дощ. В серпні 2014 і червні 2015 погода вже завадила нам зійти на Петрос, невже знову?
Вранці, з наметів вийшли в хмару. З голочок смерек падають сріблясті крапельки, мрячить. Хай там як, а наш «матч состоится при любой погоде»! О десятій, рушили до крутого, кам’янистого, від того ще більш цікавого, схилу Петроса.
Дорогою зустріли чехів, ось вона, карпатська гостинність!
Розгодинилося і Олексій посміхнувся
Якихось три-чотири кілометри і ми на початку стежини, її позначає червоний маркер. Якщо вірити вказівнику маршруту, на Петрос 2 кілометри або 1 година 15 хв. Навантажені рюкзаками, в норматив ми не вклалися.
Звісно ж ніхто не поспішав, та й 15 хвилин не такий вже й переліміт.
Тоді ми не ставили рекордів, ми споглядали тільки горам притаманне явище, коли сонячне сяйво за мить змінюється кучерями густого туману і навпаки.
Ось вона - бажана мить! Останні кроки і я бачу Дерев’яну капличку, Металевий православний хрест з розп'яттям. Вони двоє – «постійні мешканці» на висоті з позначкою 2020.
Переказують, що одразу після побудови, в капличку прямо потрапила блискавка - пошкодила будову, зняла дах. Зусиллями небайдужих капличку відновили, щоправда тепер у ній немає дверей, а замість ікон і образів напівцензурні пам’ятні написи «тут був…». Най вони будуть на совісті тих, хто їх залишив.
Вихід на Петрос цікавіший і складніший ніж на Говерлу. Я більше ніж задоволений!
Віддано багато фізичних сил, а ще більше отримано моральних. На ентузіазмі, по синьому маркеру, промчали 6.5 км до полонини Шиса, там влаштували перекус.
Ми біля с. Ясені. Третій день походу, шістнадцята година і Олег розраховує вночі поїхати додому. До залізничного вокзалу ще 8 кілометрів, дякувати Богу до низу. Наш «третій» взяв квиток на львівський, а ми з Олексієм, користуючись нагодою, заночували в готелі з гарячою водою і вовняною ковдрою. Далі йтимемо вдвох, принаймні так мало бути.
Продовження маршруту від кінцевої автобусної зупинки в с. Чорна Тиса (присілок Ясенів) вздовж річки Довжина (ліва притока Чорної Тиси). Від центру Ясенів туди 8 кілометрів. Якщо пішки, то дорогоцінних годин дві.
Біля автостанції гуртуються таксисти. У них там змова! За 16 кілометрів (в обидва боки), знахабнілі, запросили 100 гривень. «Мы не дешевле денег», але всьому є здоровий глузд. Йдемо власним «11-м номером» в надії на попутній транспорт. Не зовсім попутній і зовсім не за 100, а за 60 гривень, ми доїхали до містка через Довжину.
Два магазинчики та імпровізований міні-ринок – місцева пам’ятка. З цікавинок - будинки під номерами 498, 499, 500. Одна довга центральна вулиця, то звичайне явище для гірських поселень. Завдання-мінімум на сьогодні це перевал Столи, завдання-максимум – полонина Блажів, через гору Бабин Погар.
Розбита лісовозами дорога, навантажені колодами кінні вози, бензопили і хлопці в гумаках (гумові чоботи) – типова картина для близьких до поселення шляхів.
Через годинку зупинилися на перепочинок. Я відійшов до бесідки аби зробити пару знімків і зустрів нашого нового друга. З власної волі, наступні три дні пес подорожуватиме з нами. Туристів знову троє! З ним розділимо наш харч, вночі чотирилапий охоронятиме від непроханих гостей, вдень всюди йтиме попереду і лякливо озиратиметься: чи не звернули бува!?
Над полониною Довга густющий туман. Є певні розбіжності між картою і орієнтирами на місцевості, але інтуїтивно відчуваємо, що йдемо у правильному напрямку.
За інформацією, від прикордонного стовпчика з номером 19/10 починається стежка до перевалу Столи. Все просто: з пагорба вниз ціла дорога, на вході в ліс маркери, але в «молоці» з видимістю до 5 метрів цього нічого не побачити. Трішки поблукали у пошуках очевидного.
Приблизно о п’ятнадцятій ми на перевалі.
Перекусимо і, за завданням-максимум , підемо ще сім кілометрів до полонини Блажів.
Йшли красивою, вологою лісовою стежкою серед повалених дерев, потім важко підіймалися на Бабин Погар, тоді вниз, аж поки не «впали» на Блажів. Як два їжаки в тумані, відшукали будиночок.
Тут сьогодні ночуватимемо. В той вечір, дуже хотілося дуже гарячого чаю. Кому цікаво, можна звернутися до архіву погоди за 7-8 жовтня, а нам здалося, що вночі було близько нуля. Мерз ніс, тому спали з головою закутавшись в спальник.
Песик до півночі ричав, на щось там сердився і шарудів пластиковими пляшками. Як виявилося, облаштовував собі «ліжко» під будинком.
Відрізок п’ятого дня: пол. Блажів - г. Малий Горган (1 км або 1,5 години); г. Малий Горган – г. Синяк (4 км. кам’яного моря або 2,5 години); г. Синяк – пол. Хом’яків; пол. Хом’яків – долина річки Женець.
Погода порадувала. Привітне сонечко і ясне небо відкрили неосяжні оку горизонти.
На хребті, деінде, камені вкриті льодом. Вночі таки був морозець. Заради таких моментів я ладен йти і йти, лізти вгору, стрибати по камінню, дертися через гущавину Альпійської сосни.
Карпатський пес відпочивають
Добре набивши на цикотах ноги, дісталися Синяка
Чимнижче, кам’яні ребра вкриваються низькою рослинністю, яка з кожним метром підіймається і поступово переходить у ліс. Дорогою надибали ожину – зі смаком поповнили вітамінів запас. Після 4000 метрів скельної стежки, до полонини лишається легка прогулянка.
В третій годині дня вже пили каву і ніжились на сонечку біля будиночків під г. Хом’як.
За сорок хвилин зійдемо на полянку, неподалік Ющенкової дачі, там і заночуємо.
Обоє відчули, що наситилися походом і згодні закінчувати завтра на автобусній зупинці в Микуличині. Звідтам добралися до Яремчі. Дуже шкода було прощатися з песиком, та що поробиш…
Майже ранковий час і маємо ще купу часу аби привести себе до ладу, прогулятися на Пробій, накупити подарунків, випити гарячого глінтвейну і добре відпочити. Завтра о четвертій на Полтаву. Попереду 970 кілометрів, 13 годин за кермом і цікаві попутчики.
Туризм – це не захоплення, це стан душі! Ще не закінчивши похід, плануємо наступний. Там у травні гарний календар! Саме час для водного походу на байдарках по Пруту: від Яремчі до Чернівців. Але про це згодом.
