Побачити Карпати за тиждень: день третій

Мандрівний щоденник Миколи Бризіцкого

День перший: Червоногородський замок, Джуринський водоспад та Заліщики.

День другий: Кам'янець-Подільський та Хотин.

Ранкові сонячні Чернівці зустрічали нас теплом. Першою зупинкою була колишня Резиденція митрополитів, зараз — університет. Перше і друге, що спадає на думку, коли бачиш цю неймовірну будівлю: “Я вчився у радянській стайні!” та “На одну дівчину-студентку припадає 0.61 хлопця!”. І всі доладні та чорняві! Та, власне, мова далі буде не про них.

Чернівецький університет

Комплекс справді неперевершений і не дарма належить до світової спадщини ЮНЕСКО. Екскурсії платні, проте однозначно варті придбання (що цікаво, є можливість англомовного екскурсійного супроводу). Висоти, масштаби і деталі! Архітектор, що відповідав за будівництво, кажуть, черпав натхнення у візантійських зразках архітектури. Можливо саме тому це місце настільки вирізняється: кожен квадратний сантиметр прикрашений ліпниною чи розписом, височенні куполи, мармурові колони, венеціанське скло, китайський шовк, благородні породи дерев і ще багато інших розкішних деталей та оздоблень.

Микола Бризіцкий. Висота куполу — 9 метрів

Остання прогулянка, ситний обід в Панській Гуральні і знову дорога, більш-менш нормальна за виключенням мостів і залізничних переїздів. Насправді в Чернівцях ще є на що подивитись — це і будинок Ощадної каси і центральна вулиця О.Кобилянської, і міськрада, і будівля театру, однак вони не викликають такого захоплення як Резиденція митрополитів.

Чернівці

Дорогою до Верховини проїжджаємо одне з найстрашніших і найзахопливіших місць – каменепад. Великі камені зсуваються з гори і періодично бомблять дорогу, яка вужем в’ється поміж річкою та горою.

Микола Бризіцкий. Про всяк випадок, каменюка, що на фото справа – розміром з автомобіль

Найцікавіший відрізок дороги, яким мені довелось їхати в Карпатах — від Вижниці до Верховини. Будьте уважні: дороговказ «Верховина» буде за мостом, якому передує роздоріжжя. Ми ж його прогледіли, тому зробили гак на 12 км. Краєвиди обабіч бездоріжжя відкриваються неперевершені, особливо коли сонце з-за хмар освітлює голий схил гори, на якому то тут, то там стоять гуцульські обійстя, а місцями можна побачити справжні автентичні сільські двори й хатини.

Микола Бризіцкий. З Чернівців на Верховину

Наступна наша зупинка— село Розтоки біля водоспадів. Теж прямуєте сюди? Увага: тут немає жодних знаків чи вказівників! Жодних! Дістатись водоспадів дуже просто – з боку Вижниці є дерев’яний знак «Розтоки» і автобусна зупинка. Одразу перед ними є поворот ліворуч. Грунтово-кам’яна дорога привела нас просто до першого водоспаду.

Микола Бризіцкий. Біля Буковинських водоспадів

Облаштування територія не має: табличка біля водоспаду, мальована фарбами, як у 8 класі, дерев’яні сходи через водоспад «Ворота», а далі довелось іти на власний страх і ризик впасти й гепнутись сідалищем на каміння.

Микола Бризіцкий. Буковинські водоспади

Спочатку ми пішли як цивілізовані люди – дорогою, а не річищем, за що і поплатились: туди не йдіть, і міст навіть не думайте переходити! В селі винайміть провідника і вам відкриються прекрасні скелі «Соколине око» і «Протятий камінь». Після цього повернули назад до мосту і попрямували у Верховину.

До останньої ми добрались уже під вечір, поселились, повечеряли, склали план на найближчі 3 дні, що проведемо у колисці Гуцульщини і махнули по ліжках.